- Головна
- Депутатський корпус
- Публічна інформація
- Нормативно-правові акти
- Проекти нормативно-правових актів
- Адміністративні послуги
- Районні програми-2022
- Правила благоустрою території в м. Херсоні
- Вакансії
- прес-центр
- Графік прийому громадян
- Профспілка
- Контакти
- Запобігання та виявлення корупції
- COVID-19
35-річчя відновлення Незалежності України
Як українці проголошували незалежність УНР у 1918 році?
Перша світова війна (1914–1918) спричинила розпад чотирьох імперій
(Російської, Австро-Угорської, Німецької та Османської) і дала поштовх
створенню на їх руїнах незалежних національних держав. Серед поневолених
народів, що піднялися тоді на боротьбу за самостійність, були й українці.
17 березня 1917 року в Києві громадські та політичні сили створили
Українську Центральну Раду, яка поступово перетворилася на парламент
Української Народної Республіки.
23 червня того ж року Центральна Рада першим Універсалом проголосила
автономію України та закликала створювати українські органи влади на місцях, а
28 червня сформувала Генеральний Секретаріат – перший український уряд.
Події в Москві та Петрограді – Жовтневий переворот, повалення
Тимчасового уряду, формування Ради народних комісарів – принесли
більшовицьку загрозу для України. Це підштовхнуло Центральну Раду до
ухвалення 20 листопада 1917 року ІІІ Універсалу, яким вона проголосила
Українську Народну Республіку.
Тим часом більшовики прагнули встановити контроль над Україною та
розглядали Центральну Раду як серйозного конкурента у боротьбі.
17 грудня Рада народних комісарів висунула ультиматум: дозволити
переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і взагалі відмовитися від
утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги та звинуватили
Петроград у розпалюванні ворожнечі. Раднарком тоді оголосив, що вважає
Центральну Раду “в стані відкритої війни проти совєтської влади в Росії і на
Україні”.
7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний збройний наступ на
Україну. На середину січня вони встановили контроль майже на всьому
Лівобережжі. Готувалися виступати на Київ, одночасно підбурювали “робітничі
повстання” (найзапекліше відбулося на заводі “Арсенал”).
Бойові дії в Києві спонукали Центральну Раду остаточно визначитися із
незалежністю. Як сказав Микита Шаповал на засіданні українського уряду 8 січня
1918 року, “раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід –
проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на
міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили”.
Це відбулося 22 січня 1918 року на закритому засіданні Малої ради
(постійний робочий орган УЦР, який діяв між її пленарними засіданнями). На
обговорення винесли три проєкти: Михайла Грушевського, Володимира
Винниченка та Микити Шаповала, але врешті виробили спільну редакцію.
Проголошенню IV Універсалу передував виступ голови Української
Центральної Ради Михайла Грушевського: «Високі збори!.. Народ наш прагне
миру. І Українська Центральна Рада доложила всіх зусиль, щоб дати мир
негайно. Але петроградське правительство, Совіт народніх комісарів, оголошує
нову «священну війну», а з другого боку, це правительство насилає своє військо,
червоногвардійців та більшовиків на Україну... Щоб дати нашому правительству
змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну,
Українська Центральна Рада постановила не відкладати до Установчих зборів
ті справи і в цій цілі Українська Рада вже з 9 січня відбувала перманентне,
безперервне засідання аж до цього часу і постановила важну річ – видати оцей
Універсал».
Голосували за епохальний для України документ поіменно. Із 49 членів Ради
«за» було 39, «проти» – 4, «утрималося» – 6 осіб. Текст IV Універсалу датований
22 січня 1918 року.
Документ містив чотири головні положення: проголошення самостійності
Української Народної Республіки; доручення Раді Народних Міністрів укласти
мир з Центральними державами; оповіщення оборонної війни з більшовицькою
Росією; декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва й
окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами.
Водночас українці Галичини – східної частини австрійського коронного краю
– 1 листопада 1918 року підняли у Львові повстання (згодом назване
“Листопадовий чин” або “Листопадовий зрив”), внаслідок якого проголосили
українську владу в краї.
13 листопада затвердили Тимчасовий основний закон про державну
самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії,
запровадивши назву нової держави – Західноукраїнська Народна Республіка.
22 січня 1919 року, на річницю проголошення незалежності Української
Народної Республіки, об’єдналися в єдину незалежну державу УНР та ЗУНР.
Незалежність 1939-го. Карпатська Україна
Після Першої світової війни територія Закарпаття увійшла до складу
Чехословаччини. У жовтні 1938-го року було проголошено автономію
Карпатської України зі столицею в Ужгороді, де постав свій уряд. А 15 березня
1939 року Карпатська Україна на засіданні Сойму Карпатської України
проголосували за незалежність, визначили форму державного утворення –
республіка на чолі із президентом, обраним Соймом.
Державною мовою Карпатської України проголошувалася українська.
Державним прапором затвердили національний синьо-жовтий прапор, а гербом –
сполучення крайового герба (червоний ведмідь й чотири сині та три жовті смуги)
з національним (тризуб Володимира Великого з хрестом на середньому зубі).
Державним гімном оголосили національний гімн «Ще не вмерла Україна».
Президентом новоствореної української держави обрали Августина Волошина.
Про прагнення до незалежності краю він наголосив ще у січні 1939 року в
інтерв’ю “Про актуальні проблеми Карпатської України”: “Ми хочемо жити
своїм власним життям, своєю українською культурою і, захищаючи послідовно
та твердо своє, ми не відцураємося від шанування духовного багатства
інших.<...> Будуємо нову Карпатську Україну та її головне місто, яким
правдоподібно буде Хуст. Ведемо вже переговори про побудовання біля ста
помешкань для державних службовців. Побудуємо там палац уряду, університет,
катедралю, домівки для студентів, музей, український народний театр. Буде це
модерна дільниця з широкими вулицями. У наступному році з весни розпочнемо
будувати залізничну лінію”.
У день проголошення незалежності Карпатської України (15 березня 1939-го)
з мовчазної згоди Гітлера на край напала Угорщина. На захист землі від окупантів
стала Карпатська Січ. Проте вже 18 березня ворог захопив майже всю Карпатську
Україну. Осередок української державності був знищений, однак українці на
Закарпатті першими у міжвоєнній Європі чинили збройний опір союзникам
Німеччини.
Друга світова. Від ідеї до боротьби
Одним із найкривавіших в історії державотворення був період Другої
світової війни. Коли у 1939 році СРСР окупував Західну Україну, Організація
українських націоналістів вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР –
НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних
втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених. Проте
навіть за жорстких умов початок Другої світової війни давав шанс реалізувати
головне стратегічне завдання – здобути власну державу.
Можливістю скористалася Організація українських націоналістів під
проводом Степана Бандери. Вони провели 30 червня 1941 року у Львові
Національні збори, на яких проголосили Акт відновлення Української держави та
сформували уряд – Українське державне правління під орудою Ярослава Стецька,
почали розбудову Української національно-революційної армії.
Акт відновлення Української держави не був узгоджений із Німеччиною –
нацисти почали репресії проти ОУН. 5 липня 1941-го в Кракові затримали
Степана Бандеру. До кінця 1944 року він перебував в ув’язненні.
Незважаючи на переслідування, похідні групи ОУН, що вирушили вглиб
України, проголошували Акт відновлення Української Держави в містах, активно
розбудовували там український державний апарат. До кінця липня ОУН
встановила владу в 187 районах Західної України, 26 районах Правобережжя та
відкрила обласні управління в Тернополі, Львові, Рівному, Дрогобичі, Івано-
Франківську, Луцьку. У багатьох містах відбулися урочисті марші.
За серпень–вересень 1941 року окупанти розігнали українські органи
місцевого самоврядування та провели масові арешти активістів. До кінця року
німецькі спецслужби ув’язнили до півтори тисячі бандерівців.
У вересні того ж року Провід ОУН на першій конференції постановив
перейти в підпілля й почати відновлювати організаційну мережу. Заарештованого
Бандеру заступив Микола Лебедь. Націоналісти почали готуватися до силового
протистояння з вермахтом. Наприкінці 1942 року утворилася Українська
повстанська армія. Вона розбудовувалася в умовах протистояння з ворогами на
двох фронтах: антинацистському й антисовєтському. Протягом 1942–1944 років
УПА провела понад 2,5 тисячі антинімецьких акцій, під час яких було знищено
близько 12,5 тисяч німців та їх союзників, понад 2 тисячі було поранено і майже
2,5 тисячі захоплено в полон.
Також підрозділи УПА воювали з червоними партизанами, які під контролем
радянських спецслужб мали боротися не тільки з нацистами, а й з українськими
націоналістами. Після вигнання нацистських окупантів з України головним
ворогом УПА стала комуністична влада. Усього через лави УПА пройшло майже
100 тисяч вояків. Особовий склад Української повстанської армії становив майже
30 тисяч осіб. УПА боролась за самостійну соборну державу, в якій кожна нація
жила б вільним життям.
У липні 1944 року було створено Українську головну визвольну раду (УГВР)
як верховний політичний орган керівництва визвольною боротьбою. Підпільний
парламент України, що воювала, очолив колишній представник революційного
парламенту Української Народної Республіки – Кирило Осьмак.
УГВР затвердила присягу воїна УПА, документи, що висвітлювали
політичну платформу визвольного руху. Основою цієї платформи була
національно-демократична програма, заклик до боротьби проти тоталітарного
режиму, за відновлення національної незалежності та демократичного устрою.
Також УГВР затвердила головне гасло УПА – «Свобода народам! Свобода
людині!».
У 1960-1980-х роках українці боролися за Українську державу мирними
методами. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод –
Українська Гельсінська група відстоювала права людини, піднімала проблеми
політичної, економічної та духовної окремішності українців. Це була перша
легальна правозахисна організація в Українській РСР, яка відіграла одну з
ключових ролей у нашій національно-визвольній боротьбі, розпочала
ненасильницький, легальний і правовий шлях у здобутті Україною незалежності.
Інтелектуали, митці-шістдесятники, відстоюючи вільний розвиток української
мови й культури. Їхня боротьба інформаційними методами тривала і в 1980-х,
сприяючи організаційному та ідейному оформленню національно-демократичного
руху, утвердженню національної самосвідомості і віри в можливість опору
репресивній державі.
1990-ті роки. Початок кінця совєтської імперії та шлях до відновлення
В умовах політичних реформ у СРСР – лібералізації суспільного життя – у
березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих
рад. Значного успіху на цих виборах досяг Демократичний блок. Опозиційним до
комуністичного керівництва силам вдалося провести своїх представників і до
місцевих рад. Таким чином, за підсумками виборів 1990 року Україна вперше
отримала бодай частково демократично обраний парламент і місцеві ради. Ідея
незалежності України зазвучала в стінах законодавчого органу на повний голос.
16 липня 1990 року її оформлено в перший законодавчий акт – Декларацію про
державний суверенітет України.
Спроба у Москві 19 серпня 1991 року “оновити” СРСР у сталінських
традиціях стала поштовхом до розгортання національно-демократичного руху за
незалежність у більшості республік СРСР. Українці збиралися на масові мітинги з
вимогою виходу зі складу СРСР.
24 серпня 1991 року на позачерговому засіданні Верховна Рада УРСР
ухвалила Акт проголошення незалежності України, зазначивши в ньому, що
продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні, яка має право на
самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими
документами.
1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі українці підтвердили
прагнення жити в незалежній державі, зробивши її незворотнім фактом історії.
90,32 % виборців ствердно відповіли на питання в бюлетені “Чи підтверджуєте Ви
Акт проголошення незалежності України?” У Кримській АРСР ідею незалежності
України підтримали 54,19 % виборців, у Донецькій області – 83,90 % і 83,86 % – у
Луганській. Референдум засвідчив, що джерелом української державності є воля
народу, він став запобіжником щодо спроб реанімації СРСР у формі Договору про
Союз суверенних держав.
Сьогодні в умовах Війни за Незалежність ми гідно даємо відсіч і знову
відстоюємо власну свободу та незалежність, а також мир у Європі. Незалежність
України – маяк свободи Європи.
Цитати українських істориків і політиків про незалежність України
“Треба припинити балаканину про «стратегічне партнерство» [з Росією] і
«великого сусіда» і готувати народ до можливого загострення стосунків з
державою, яка прямо заявила про свої агресивні наміри”.






