Меню сайту

Інформує Херсонське відділення управління ВД ФСС у Херсонській області

Лікування та реабілітація потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві.

 

Відповідно до статті 16 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 1105) застраховані особи мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом, послуги медичної, професійної реабілітації тощо у разі настання страхового випадку.

Відповідно до пункту 3 статті 42 Закону № 1105  Фонд соціального страхування України (далі – Фонд) фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на придбання ліків, якщо потребу в них визначено висновками медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення) (далі – ІПР). Фінансуванню підлягають витрати у разі надання потерпілим амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги (у тому числі після надання стаціонарної допомоги, медичної реабілітації) у поліклініці, вдома, в денних стаціонарах згідно з переліком необхідних лікарських засобів, виробів медичного призначення, визначеним ЛКК закладу охорони здоров'я.

Разом з тим, у разі самостійного придбання лікарських засобів, виробів медичного призначення їх вартість компенсується виконавчою дирекцією Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду потерпілим чи законним представникам потерпілих, роботодавцям за цінами у розмірі не більше вартості лікарських засобів, виробів медичного призначення в аптечних закладах (постачальників, виробників), з якими укладено договори, за умови перебування потерпілого на обліку та на підставі оригіналів розрахункових документів, що підтверджують їх витрати.

На виконання вимог статті 42 Закону № 1105 Фонд фінансує витрати на санаторно-курортне лікування потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, якщо таку потребу визначено висновками МСЕК та – ІПР (у разі її складення).

Відповідно до зазначеної статті Закону № 1105 потерпілому, який став особою з інвалідністю, безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування. У разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує Фонд, у розмірі, що не перевищує граничні розміри витрат, встановлені правлінням Фонду. Також потерпілому, який став особою з інвалідністю, компенсуються витрати на проїзд до санаторно-курортного закладу та назад.

Періодичність отримання санаторно-курортного лікування, передбачено Порядок відшкодування витрат за надані послуги санаторно-курортним закладам за вибором потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (далі – Порядок № 33) і становить для:

- осіб з інвалідністю І групи щороку;

- осіб з інвалідністю ІІ групи один раз на два роки або щороку на підставі ІПР;

- осіб з інвалідністю ІІІ групи один раз на три роки, один раз на два або щороку на підставі ІПР.

У разі необхідності супроводу особи з інвалідністю до санаторно-курортного закладу, якщо така потреба визначена висновком МСЕК, для супроводжуючої особи умовами договору передбачається забезпечення путівкою без лікування (лише проживання та харчування, витрати на проїзд), на якій робиться помітка «Супровідник», на весь період санаторно-курортного лікування особи з інвалідністю. Потерпілого не можуть супроводжувати інваліди І групи та особи, які не досягай 18-річного віку.

Для отримання путівки на санаторно-курортне лікування потерпілому необхідно перебувати на відповідному обліку у робочому органі Фонду за місцем зберігання справи про страхові виплати потерпілих.

Для взяття на облік необхідно подати:

- заяву встановленої форми;

- висновок МСЕК про потребу потерпілого в санаторно-курортному лікуванні;

- довідку для одержання путівки на санаторно-курортне лікування за формою № 070/о (термін дії довідки не більше 12 місяців з дати видачі);

- ІПР (за наявності);

- копію паспорта потерпілого та особи, яка його супроводжує, якщо таку потребу визначено висновком МСЕК.

На сьогоднішній день потерпілі самостійно вибирають санаторно-курортний заклад, розташований на території України, в населених пунктах, на території яких органи державної влади України здійснюють свої повноваження у повному обсязі, відповідно до медичних показань за профілем лікування.

 

 

Страховий експерт Херсонського

відділення управління ВД ФССУ

у Херсонській обл.                                                                О.Б. Бойчук

 

 

11.10.2018р.

 

 

 АТЕСТАЦІЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ

Атестація робочих місць за умовами праці  має на меті не лише визначити право працівників на пенсію за віком на пільгових умовах. Її проводять на всіх робочих місцях, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працівників, а також їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Правовою підставою, щоб провести атестацію, є наявність професії, посади, роботи у:

-          Списках виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (затверджені постановою КМУ від 24.06.2016 № 461);

-   Списках виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (затверджені постановою КМУ від 17.11.1997 № 1290);

-   Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня (затверджений постановою КМУ від 21.02.2001 № 163).

Атестацію обов’язково необхідно провести на робочих місцях працівників, які мають право хоча б на одну з пільг і компенсацій за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, що надають відповідно до вказаних вище нормативних документів.

Відносити чи ні роботи, професії (посади) до категорії із шкідливими і важкими умовами праці у кожному конкретному випадку вирішують на підставі результатів атестації цих робочих місць за умовами праці.

Атестацію проводять відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці (затверджений постановою КМУ від 01.08.1992 № 442) та Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці (затверджені постановою Мінпраці від 01.09.1992 № 41). Перелік робочих місць, що підлягають атестації, складає атестаційна комісія підприємства, організації (п. 2.3 Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Мінпраці від 01.09.1992 № 41).

За результатами атестації робочих місць визначають право на:

-          підвищену оплату праці на важких роботах, на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці (ст. 100 Кодексу законів про працю України);

-          безоплатне забезпечення молоком або іншими рівноцінними харчовими продуктами — за Переліком хімічних речовин, при роботі з якими у профілактичних цілях рекомендується вживання молока або інших рівноцінних харчових продуктів (затверджений МОЗ СРСР від 04.11.1987 № 4430-87);

-          лікувально-профілактичне харчування — за Переліком виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безплатне отримання лікувально-профілактичного харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці (затверджений постановою Держкомпраці СРСР, Президії ВЦРПС від 07.01.1977 № 4/П-1).

Якщо працівник має право на пенсію на пільгових умовах, до трудової книжки обов’язково необхідно внести запис про атестацію робочого місця — на підтвердження цього права. До трудової книжки слід додати й засвідчений в установленому порядку витяг із наказу, яким затверджено перелік робочих місць, виробництв, професій і посад, для працівників яких передбачено пільгове пенсійне забезпечення.

Атестацію проводять не рідше ніж раз на п’ять років. За своєчасне та якісне проведення атестації відповідає керівник підприємства.

 

Страховий експерт Херсонського

відділення управління ВД ФССУ

у Херсонській обл.                                                              О.Б. Бойчук 

27.09.2018р.

 

Робота жінок у нічний час.

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це спричинено особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 ранку.

Обмеження нічної жіночої праці давно вимагає кращого законодавчого регулювання цього ринку, оскільки норма ст. 161 КЗпП (далі - Кодекс законів про працю) не змінювалася з 1922 року, коли вона в такому вигляді була введена. У той же час в ній допускається нічна праця жінок як тимчасовий захід, де це викликається особливою необхідністю. Але ця тимчасова міра триває вже впродовж багатьох років, по-перше, а, по-друге, до цих пір,  законодавець не визначив, які ж галузі народного господарства як виняток можуть застосовувати нічну працю жінок, і що треба розуміти під особливою необхідністю в мирний час або це кожен роботодавець сам вирішує, як нині це на практиці і відбувається без будь-якого контролю. У 70-х роках укладали угоди й виконували спеціальні плани поступового виведення жінок з нічних змін, і до кінця 80-х років була значно скорочена нічна жіноча праця. Але і нині коефіцієнт змінності в виробництвах з переважно жіночою працею високий і він вище, ніж у виробництвах з переважно чоловічою працею. Тому проблема обмеження нічної жіночої праці повинна вирішуватися більш радикально.

 Ураховуючи обов'язковість виконання норм міжнародних договорів, ратифікованих в установленому порядку, а також те, що передбачений ст. 175 КЗпП Перелік галузей народного господарства, в яких допускається застосування праці жінок у нічний час, із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час, не затверджено Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», згідно з якою в колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо режиму роботи, тривалості робочого часу і часу відпочинку, питання щодо залучення жінок до роботи в нічний час має бути врегульоване на підприємстві в колективному договорі. За колективними договорами і соціально партнерським угодам також може обмежуватися нічна жіноча праця. Але в останні роки майже перестали передбачати в колективних договорах вихід жінок з нічних змін. Обмеження залучення жінок до нічних робіт, зроблені за колективними договорами і соціально партнерським угодам, більш ефективно мають спрямовуватися на повну ліквідацію нічної жіночої праці на кожному конкретному виробництві, в галузі, території.

Отже, роботодавець має право за виробничої потреби застосовувати працю жінок в нічний час, якщо колективним договором, який укладається між роботодавцем та профспілковою організацією, передбачено залучення жінок до роботи в нічний час, за винятком вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, залучення яких до робіт у нічний час не допускається.

Урегулювання роботи жінок у нічний час передбачено проектом Трудового кодексу України (ТК), прийнятого у першому читанні 05.11.2015 (реєстр. № 1658). Заборону на роботу вночі встановлено лише щодо вагітних (ст. 139 ТК). Працівників із сімейними обов’язками, які мають дітей до 15-ти років, дитину-інваліда чи доглядають відповідно до медичного висновку за хворим членом сім’ї, можна залучати до роботи в нічний час, але на підставі письмової згоди. Тож на підставі згоди сторін застосування праці жінок у нічний час допускається. Лише за відсутності такої згоди власник не має права залучати жінок до роботи у нічний час. Зазначені у частині першій ст. 175 КЗпП обмеження щодо залучення жінок до робіт у нічний час не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї (частина третя ст. 175 КЗпП). Як правило, лише на невеликому за обсягом діяльності підприємстві обставини можуть скластися так, що його працівниками будуть тільки члени однієї сім'ї.

Вагітних і жінок, які мають дітей віком до трьох років, взагалі не можна залучати до роботи в нічний час.

Жінки інших категорій під час прийняття чи переведення на роботу, що передбачає нічні зміни, мають надати письмову згоду на роботу вночі.

Роботодавець має організувати роботу лише в денні зміни або перевести працівницю на роботу без нічних змін (тимчасово або постійно; за згодою), якщо:

-         жінка, яка працює за змінним графіком, подала на підприємство довідку про вагітність;

-         працівниця, яка має дитину віком до 3 років, вирішила перервати відпустку для догляду за дитиною.

Такий самий принцип діє при зміні істотних умов праці (зокрема, при запровадженні змінного графіка робіт). Про новий режим працівників повідомляють не пізніше ніж за два місяці (ч. 3 ст. 32 КЗпП). Якщо працівниця відмовляється продовжувати роботу в нових умовах, її звільнення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП буде неправомірним. Роботодавець має або організувати її роботу винятково в денні зміни, або, за згодою жінки, перевести її на іншу роботу.

 

Страховий експерт Херсонського

відділення управління ВД ФССУ

у Херсонській обл.                                                                О.Б. Бойчук