Цього дня у 2004 й у 2013 роках почалися наймасовіші протести в новітній історії України – Помаранчева революція та Революція Гідності, яку спершу називали Євромайданом. Люди вийшли на київський майдан Незалежності та майдани в інших містах і селах країни, щоб захистити демократичні права та свободи й запобігти втручанню росії у внутрішні справи нашої держави. Для того, щоб наступні покоління українців не забували про ці події та усвідомлювали, що майбутнє України залежить від кожного її громадянина, у 2014 році указом президента було започатковано щорічне відзначення 21 листопада Дня Гідності та Свободи.
Слово «майдан» має тюркське походження. Початково воно означало площу, вільний від забудови простір у селі або місті. У новітню добу слово стали вживати як метафору масових протестів в Україні, й воно перетворилося на один із символів України. Майдан – український спосіб обстоювання особистих і громадських свобод, прав людини та національних цінностей, суверенітету й незалежності держави у відповідь на свавілля та деспотію влади. Характерними рисами Майданів є масовість, мирПісля Революції Гідності громадянське суспільство стало потужною силою; набув розвитку волонтерський рух. Було забезпечено вільну діяльність опозиції. Україна утвердила незворотність європейського шляху розвитку: у 2014 році підписано Угоду про асоціацію з ЄС, 11 червня 2017 року Євросоюз запровадив для громадян України безвізовий режим. А за вісім років після Євромайдану, 23 червня 2022 року, Україна отримала статус кандидата на членство в ЄС.ний характер, самоорганізація, взаємодопомога, тривалість.
Протести тривали 94 дні – з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. За цей час українське суспільство засвідчило унікальну здатність до самоорганізації й дотримання принципів ненасильницького спротиву. Стійкості та тривалості протестів сприяла діяльність великої кількості громадських ініціатив: Самооборони, яка забезпечувала захист протестувальників; «Євромайдан SOS», що надавала правову допомогу потерпілим від свавілля силовиків і суддів; Автомайдану, активісти якого здійснювали рейди до помешкань провладних політиків, забезпечували мітингарів продуктами й теплим одягом, перевозили до лікарень поранених; медичних служб, польових кухонь тощо. Майданівці мали навіть власні Польову пошту, Бібліотеку, Відкритий університет, а ще Мистецьку сотню та Музей Майдану. Вимагаючи гарантій демократизації країни й покарання винних у порушенні конституційних норм, протестувальники блокували рух транспорту в середмісті Києва, організовували мітинги, пікетували та займали урядові будівлі. Після того як влада віддала наказ застосувати зброю проти мирних людей, майданівці були змушені вдатися до активного захисту: перше силове протистояння, яке назвали «Вогнехреща», відбулося наприкінці січня 2014 року на вулиці Михайла Грушевського. Тоді загинули троє протестувальників – вірменин, білорус та українець. Найбільше майданівців полягло в середмісті Києва 18–20 лютого 2014 року. Тільки 20 лютого на вулиці Інститутській, нині алеї Героїв Небесної Сотні, силовиками було вбито та смертельно поранено 48 осіб. Загиблих майданівців назвали Небесною Сотнею. До неї загалом віднесено 107 осіб
